Сценарій "Тричі мені являлася любов"

Сцена святково прикрашена. Звучить ніжна мелодія, на сцені танець. Виходять хлопець і дівчина, читають вірш Тетяни Лісненко «Любов останньою ніколи не буває»

1.      Любов останньою ніколи не буває,

Зів’яне, зникне… Знову зацвіте…

ЇЇ промінням сонце напуває,

І тому в неї серце золоте.

2.      Любов останньою ніколи не буває,

ЇЇ, хоч як, а жевріє душа…

В надії крилах пуп’янки ховає

І до сердець коханих поспіша…

3.      Любов останньою ніколи не буває,

Її зітхань мені не вистача.

Нехай когось кохання й забуває,

Та не згаса навіки та свіча…

4.      Любов останньою ніколи не буває,

Зів’яне квітка – інша зацвіте…

І ранок знову в чаші наливає

П’янке вино, як сонце золоте.

5.      Любов останньою ніколи не буває,

Їй лише вітер обрива…

Вона вмира і знову оживає,

Неначе в квітні молода трава.

6.      Любов останньою ніколи не буває,

Хіба що миті – радісні й сумні…

Любов живе й ніколи не вмирає,

Вона ж бо вічна! Чуєте чи ні?!

На сцену виходять ведучі. Звучить музика

Вед. Сьогодні наша розмова піде про почуття, про яке здебільшого мовчать, а коли говорять, - то напівголосно. На світі не знайдеться людини, яка була б байдужою до нього, яка б не переживала його солодких мук і гірких радостей.

Вед. Отже, поговоримо про кохання. Хоча в коханні й немає порадників, але, переживаючи будні та свята, сум і радість, розлуки й зустрічі, ми подумки звертаємося до тих, хто своєю силою любові, терпінням і мудрістю дає зразок величі цього почуття.

Вед. Для письменників кохання – наче світило в кінці тунелю: без нього життя перетворюється на темряву, бруд та вічні пошуки себе.

Вед. Тому творчість будь-якого поета чи прозаїка – це передусім історія його кохання, зрад, інтриг і пристрастей.

Вед. Кохання змінює людину, спонукає до подвигів. Знайшовши своє кохання, Данте подарував світові «Божественну комедію».

Вед. А Франческо Петрарка винайшов новий жанр віршування – сонети.

Вед. У долі кожного митця є своя Лаура чи Беатріче.

Вед. В одних вона – мов легенький весняний вітерець першого кохання, який окрилює, надає наснаги, стає ідеалом на все життя.

Вед. В інших – це пізня осінь, що приходить разом із шелестом падолисту, щоб, мов цілющою водою, зцілити, повернути до життя і праці.

Вед. А можливо, це тиха, ніким не помічена дружина, яка все життя йде поруч, підставляє своє плече в скрутну хвилину, ділить усі радощі й печалі.

Вед. Хто ж був такою Лаурою, Беатріче для Івана Франка? Чи знайшов він свою половинку, і яку мелодію грала скрипка його кохання: ніжну й мелодійну чи тужливо-сумну?

Вед. Відповіді на ці запитання ми спробуємо знайти, перегорнувши сторінки літературного журналу «Тричі мені являлася любов…».

Вед. Отже, сторінка перша - «Терези кохання».

Виходить друга група ведучих

Вед. З одного боку на терезах чисте, юне, світле кохання молодого 19-річного гімназиста Івана Франка з юною Ольгою Рошкевич, дочкою Лолинського священика, їхні спільні інтереси, збирання фольклору, спільні мрії про нове життя.

Вед. А з іншого – перешкоди, які доля поставила на шляху закоханих: Франковий арешт, світський осуд, заборона батька, одруження Ольги.

Вед. Він любив її – Ольгу Рошкевич,

Чорні кучері, ясне чоло,

Темні очі, що сяють, як зорі,

Тихий Лолин – далеке село.

Вед. З себе зовсім вже був непримітний,

Невисокий, рудавий Франко,

Але був він душею привітний

І розмний такий, як ніхто.

Вед. Коли слово промовить, - мов іскра

В кожнім серці запалить вогонь,

А сміявся так юно, так дзвінко,

Що попалась красуня в полон.

Вед. Він леліяв її, як лелію,

Білу лілію в панськім саду,

З нею він повязав свою мрію

Про щасливу і дружню сімю.

Виходить Франко

Франко Працюючи репетитором у сина сільського священика Михайла Рошкевича, я познайомився з його донькою Ольгою. Дівчина привабила мене розумом, делікатністю в поведінці, щирим поглядом великих мудрих очей. Я палко закохався в Ольгу, і вона відповіла мені взаємністю.

Виходить Ольга

Ольга Так, я теж закохалася й не могла повірити, що буду йти пліч-о-пліч усе життя з людиною, якою не просто захоплююся, поважаю, а яку до нестями кохаю. Але нещастя раптово впало на нас.

Франко Я був заарештований за «соціалізм».

Ольга А в нашім домі було проведено обшук. Почали говорити, що Іван Франко – страшний злочинець. Репутація мого батька падала. Він наказав мені раз і назавжди викинути з голови і викреслити зі свого життя Івана Яковича. Я спробувала не покоритися волі батька, твердо промовила: «Або Франко, або монастир».

Франко Я знаходив найрізноманітніші способи, щоб листуватися з Ольгою. Передава через брата Ярослава книжку, у якій були наколоті букви.

Ольга А я ховалася від батьків і вночі виписувала ці букви, складала листи від свого коханого.

Франко А пам’ятаєш, як друзі привезли тобі від мене чисті аркуші паперу?

Ольга А я натирала їх цибулею, щоб проявити текст і прочитати послання твого закоханого серця. Аж ось одного разу до нас приїхав Володимир Озаркевич. Він несподівано попросив у батька моєї руки. Я довго й слухати не хотіла про Володимира, та, зрештою, дала свою згоду й вийшла заміж за Озаркевича.

Франко Для мене заміжжя Ольги було ударом. А чи справді-таки ти кохала мене?

І ти лукавила зо мною!

Ах ангельські слова твої

Були лиш облиском брехні!

І ти лукавила зо мною!

Ох, чи не в сні

Любились щиро ми з тобою?

 І серце бідне рвесь у мні,

Що ти злукавила зо мною!..

Ольга  Я не лукавила з тобою,

Клянуся правдою святою!

Я чесно думала й робила,

Та доля нас лиха слідила.

Що чиста щирість говорила.

Вона в брехню перетворила,

Аж поки нас не розлучила.

Не я лукавила з тобою,

А ви лукавство в нашім строю –

Дороги наші віддалило

І серця наші розлучило.

Та нашої любові не убило.

Франко  Прощавай, моя Олю, украдена доле!

Не зустрінемось більше у цьому житті.

Ти залишишся в мріях навік молодою

І живитимеш серце зболіле моє.

Франко й Ольга виходять. На сцені ведучі.

Вед. Ольга казала правду, бо любов до Франка вона пронесла у своєму палкому серці через усе життя. Перед смертю вона попросила свою сестру Михайлину, аби та виконала її останнє прохання: листи, перев’язані блакитною стрічкою, «від нього», нехай покладе у труну, під голову. Воля Ольги була виконана.

Вед. Іван Франко теж пам’ятав Ольгу Рошкевич усе своє життя, бо ідеал ніколи не перестає бути ідеалом, навіть якщо його і втрачають.

Вед. Усі жіночі образи в його творах були схожими на Ольгу. Іван Якович ствердив і своїм життям, і творчістю, як Петрарка і Данте, що генії і любов народжуються не так уже й часто, щоб доповнювати одне одного.

Вед. А як ви думаєте, яку мелодію грала скрипка першого кохання Івана Франка?

Вед. Я вважаю, що це була мелодія розставання, смутку і плачу.

Грає скрипка. На сцені ведучі

Вед. Перегорнімо наступну сторінку – «Квітка долі».

Вед. Якось Іван Якович зайшов в антикварну лавку у Львові й побачив там картину художника Рознера «Незнайомка з маком у волоссі».

Вед. Цей портрет дуже сподобався Франку, він купив його й повісив над своїм робочим столом.

Вед. Зображена на картині жінка була дуже схожа на Юзефу Дзвонковську, польську аристократку, надзвичайно вродливу, розумну, з досить передовими поглядами.

Вед. Родина Дзвонковських належала до польських емігрантів. У їхньому будинку збиралися ті, хто цікавився темою польської інтелігенції. Організувався гурток, до якого входило чимало українців, серед яких був Іван Якович Франко. Окрасою цього гуртка була Юзефа Дзвонковська.

Виходить Франко

Франко Юзефа справила на мене сильне враження. Я оцінив її критичний розум, її вроду. Я палко закохався в неї й думав, що після Ольги Рошкевич Юзефа – саме та жінка, яка може стати моєю дружиною. Але після розмови з Юзефою… На жаль, вона не відповіла на мої почуття. Її відмова мене дуже вразила. Я думав, що це аристократичне походження заважає їй поріднитися зі мною, я навіть надіслав їй ці рядки:

Я й забув, що то осінь холодна,

Я й забув, що то смерті пора,

Я й забув, що ти кров благородна,

Що між нами безодня стара…

Виходить Юзефа

Юзефа Ці рядки справили на мене прикре враження. Несправедливість його гніву змусила мене написати відповідь: «Пане Іване, ви звинувачуєте мене в аристократизмі, якого і сліду немає в моєму поводженні. На основі чого ви зробили висновок про мою гордість та аристократичні капризи? Тож знайте, що людей, а особливо чесних, я ціную більше, ніж зірки. Щодо національності, то до українського народу, хоч його ще мало знаю, прив’язалася щиро, і вам це відомо. Ви прагнете взяти з дружину особу, яку погано знаєте, до якої не маєте довіря – згідно з моїми переконаннями, - це є легковажне почуття, яке не принесе нам сподіваного щастя».

«Явилась друга – гордая княгиня», -

Так ти мене у вірші описав.

Тобі здавалась неприступна я і горда,

Не здатна на гаряче почуття.

А я згасала, як осіння днина,

Я смерті чула подих за плечима,

Я не хотіла у тернову рану

Тобі загнати нові колючки.

Що б принесло тобі кохання наше?

Нову розлуку, біль нових страждань?

Я знала, що не бути нам у парі:

- Мені не жити, тож умру сама.

Франко та Юзефа виходять. На сцені ведучі

Вед. І тільки пізніше Франко дізнався, що Юзефа була смертельно хвора на туберкульоз. Найбільше поет зрозумів її, коли відчув, що його дні лічені. Тоді зібрав він написані про неї твори й захотів видати їх окремою збіркою.

Вед. А чому? Можливо, тому що саме тоді зрозумів її, Юзефу. Вона жила серед здорових людей, які любили, раділи життю. А вона ж мусила чекати смерті і тому не могла стати на його дорозі. Вона зреклася від нього заради нього самого.

Вед. Її могилу знайшли наприкінці минулого століття на кладовищі в Івано-Франківську – звичайнісінька плита з пісковику, яку теж не пошкодував час.

Вед. Вона понадтріскувалась і поросла мохом. На ній написані дати життя і смерті Юзефи Дзвонковської: 21.10.1862. – 05.05.1892. Усього 30 років життя…

Вед. Осінь щедро посипає її могилу листям. А весною тут розцвітають фіалки.

Вед. То яку ж мелодію цього разу грала скрипка?

Вед. Мабуть, утраченого кохання, загубленого життя.

На сцені нова група ведучих

Вед. Третя сторінка має назву «Жінка-загадка».

Вед. Особа Целіни Зигмунтовської, у яку був закоханий Франко, цікавила багатьох. То хто ж вона, ця жінка, найбільш оспівана в кращих ліричних поезіях Франка?

Вед. Її виховувала тітка. Усе виховання зводилося до того, щоб вигідно вийти заміж. Майбутнє кожної порядної жінки – у кишені чоловіка. Якщо чоловік матиме гроші і добру посаду, то все буде добре. Цих настанов Целіна дотримувалася протягом усього свого життя.

Вед. Чому ж свої найкращі твори Іван Якович присвятив або написав під впливом цієї байдужої до нього міщанки?

Вед. Про це довідуємося із спогадів Івана Франка.

Виходить Франко

Франко Фатальним для мене було те, що, уже листуючись з моєю теперішньою жінкою, я здалека пізнав одну панночку-польку й закохався в неї. Ця любов перемучила мене довгих 10 років, під її впливом були написані такі мої твори, як «Маніпулянтка», «Зівяле листя», «Лісова ідилія», «Перехресні стежки», «Лель і Полель». Я побачив її ще в Дрогобичі, коли вона сиділа при поштовім віконці. Я почувався при ній дуже несміливим.

За що, красавице, я так тебе люблю,

Що серце треплеться в грудях несамовито,

Коли проходиш ти повз мене гордовито?

За що я тужу так, і мучусь, і теплю.

Виходить Целіна

Целіна Видаючи кореспонденцію, я часто помічала, що мене «пасе» очима якийсь молодик. Співробітники сказали мені, що це Іван Франко, газетір чи ще щось у цьому роді, тобто людина непевних занять. Потім на мою адресу почали приходити листи від якогось невідомого. Мені подобалися ті листи, гарно написані. Одного дня Франко підійшов до мого віконця й запитав, чи буде відповідь на листи невідомого? Я близько придивилася до Франка. Ні, він мені абсолютно не подобався. Мені завжди подобалися брюнети з синіми очима, а Франко був рудий та й прізвище мені його не сподобалось… Він слідував за мною скрізь, як тінь,  хотів підступити ближче, годинами вистоював перед моїми вікнами… Потім він зник. Але одного дня знову з’явився на пошті у супроводі якоїсь гарної брюнетки. Товаришки по роботі сказали, що то дружина Івана Франка. Я полегшено зітхнула: нарешті буду мати спокій…

Франко Так. Я дійсно був одружений з Ольгою Хоружинською, але на жаль. Не зміг витравити із серця свого кохання до Целіни, яка раптово виїхала зі Львова. Я писав їй листи, часто їздив  у Перемишль, де на той час вона жила з чоловіком і дітьми, присвячував  їй свої вірші. Здається, рана ніби загоїлась, і настав довгоочікуваний спокій. Зовнішньо я, дійсно, став спокійний, тільки час від часу в моєму записнику з’являються вірші, подібні до цього…

Звучить вірш «Чого являєшся мені у сні»

Вед. Своєю міщанською суттю Целіна Зигмунтовська нагадує Ликеру Полусмак, яка колись не зрозуміла велич і славу Шевченка, про яку Ліна Костенко сказала, що на неї впало безсмертя, коли вона по бублики йшла.

Вед.  Інколи жінки стають відомими тільки тому, що їх кохають великі люди.

Вед. Яку ж мелодію грала скрипка у цьому випадку?

Вед. Мабуть, мелодію відчаю, розпачу, зневаженого, розтоптаного кохання.

Грає скрипка. Звучить пісня «Ой ти, дівчино, з горіха зерня». Ведучі на сцен

Вед. Незбагненна душа людська. І тим важче зрозуміти душу такої великої людини, якою був Франко. Мабуть. Дух поетів ходить іншими стежками, ніж звичайних смертних. Як знати, можливо, любов Франка, котра народилася в маленькому Лолині, промайнула холодною тінню в Юзефі Дзвонковській, щоб увесь біль, муки й радість вселити в особу Целіни Зигмунтовської.

Читають вірш «Тричі мені являлася любов». На сцені Ольга, Юзефа, Целіна

Тричі мені являлася любов.

Одна несміла, як лілея. Біла,

З зітхання й мрій уткана, із обснов

Сріблястих, мов метелик, підлетіла.

Купав її в рожевих блисках май,

На пурпуровій хмарі вранці сіла

І бачила довкола рай і рай!

Вона була невинна, як дитина,

Пахуча, як розцвілий свіжо гай.

Явилась друга – гордая княгина,

Бліда, мов місяць, тиха та сумна,

Таємна й недоступна, мов святиня.

Мене рукою зимною вона

Відсунула і шепнула таємно:

«Мені не жить, тож най умру одна!»

І мовчки щезла там, де вічно темно.

Явилась третя – женщина чи звір?

Глядиш на неї – і очам приємно,

Впивається її красою зір.

ТО разом страх бере, душа холоне,

І сила розпливається в простір.

За саме серце вхопила мене,

Мов сфінкс, у душу кігтями вп’ялась,

І смокче кров, і геть спокій жене.

Виходить наступна група ведучих

Вед. І ось остання сторінка, яка називається «Судженої конем не об’їдеш»

Вед. А хто ж була та, яка подарувала поетові чотирьох прекрасних дітей, розділила з ним усі радощі й біди життя, яка зносила глузування і презирство невдоволених нею галичан, і яка не заслужила жодного ліричного рядка свого чоловіка?

Вед. Це Ольга Хоружинська - «жінка, котра була поруч».

Вед. В одному з листів Франко писав: «З теперішньою моєю жінкою я оженився без любові, а з доктрини, що треба оженитися з українкою, і то більш освіченою курсисткою.

Вед. На перший погляд здається, що це дійсно був шлюб без кохання.

Вед. По-перше, Ольга була малороска, яка до кінця життя так і не змогла досконало вивчити українську мову.

Вед. По-друге, Львів для Ольги – чуже місто, чужа країна, чужі люди, які ніколи не приймуть її за свою.

Вед. По-третє, вона знала, що Франко ніколи не скаже і не напише їй того, що писав іншій Ользі – Рошкевич.

Вед. По-четверте, їх переслідували важкі труднощі сімейного життя, хвороби дітей.

Вед. Але саме Ольга Хоружинська була його тихим коханням, неусвідомленим за життя щастям, домашньою пристанню, де поет знаходив підтримку, взаєморозуміння, пораду, ненав’язливу жертовність.

Вед. Ось як Іван Якович у своїх листах говорив про свою дружину.

Виходить Франко

Франко Дорога Олю, по вашому відїзді щось таке зі мною сталося, що я й сам не знаю. Немовби мені половину життя взято, такий я почуваюся слабкий, безсилий. Як я вас люблю, Олечко! Як гаряче бажаю вас бачити щасливою. Одного тільки боюся, щоб щастя не вбило мене.

Виходить дружина

Дружина Я познайомилася з Франком у Києві. Він мені дуже сподобався, я відразу ж погодилася на прохання Івана Яковича стати його дружиною. Була вірною помічницею. Допомагала чоловікові в його літературній справі, переживала з ним і радості, і горе. Виховувала чотирьох дітей. Завжди була поруч, коли чоловікові несила було зносити життєві труднощі та негаразди. Усе життя я жаліла, що одружилася з Франком у травні, бо знала недобру прикмету, що ті, хто одружуються в травні, - ніколи не матимуть щастя.

Дружина йде зі сцени. Виходять ведучі

Вед. І була дружина – також Ольга,

Тільки не Рошкевич – Хоружинська,

Мов лебідка прилетіла з Сходу,

Щоб у Львові обпалити крильця.

Вед. Була завжди поряд, непомітна й скромна,

Дбала про родину й чоловіка.

Чи не затяжкою була ноша

На тендітні плечі ці жіночі?!

Вед. Не жалілась, бо не було кому,

Долю сама вибрала з любові.

Лиш ночами виливала Богу

Всі свої печалі й болі.

Вед. І просила спокою і миру,

Щоб здоровою була родина.

І чи став б Франко Титаном духу,

Коли б поруч не була така дружина?!

Вед. Її не стало 17 липня 1941 року. Скромний маленький надгробок на Личаківському кладовищі.

Вед. Коли сонце хилиться на захід і його промені пробиваються крізь густі крони дерев, довга тінь від скелі з його могили пригортає її могилку. Вона з ним завжди.

Вед. Як ви думаєте, а яку мелодію цього разу грала скрипка кохання?

Вед. Хоча в неспокої була Франкова душа, серце його шукало ідеалу кохання, але його скрипка мовчала, бо розуміла: Франко знайшов свою половинку.

Звучить пісня «Як почуєш вночі край свойого вікна». На сцені ведучі

Вед. Як бачимо, особисте життя видатних людей і їхня творчість завжди викликало й викликає інтерес їхніх сучасників і нащадків.

Вед. Поети відходять у вічність, залишаючи свої шедеври, сповнені гарячих почуттів та драматизму життя. Таким шедевром є збірка Івана Франка «Зівяле листя» - «лірична драма», драма почуттів.

Вед. Великий Каменяр був людиною тонких і багатих почуттів, його серце також палало високою земною любов’ю, сумнівалося, тонуло в безнадії та оживало в сподіваннях.

Вед. Іван Якович знав: люди смертні, та вічним є кохання – і взаємне, і щасливе, і нерозділене, і стражденне.

Вед. Це почуття словами неможливо передати,

Це почуття таїш ти у своїй душі.

Як добре, що ми вміємо кохати

І про кохання вміємо писать вірші.

Вед. Коли душею ти кохаєш щиро,

То це не просто так, це назавжди.

Ти, наче птах, летиш у вирій,

Насправді ж, зостаєшся на землі.

Вед. Думки твої лише про нього,

Про почуття, що у твоїй душі,

Душа бажає лиш одного:

Щоб ти кохав і сам коханим був на цій землі.

Вед. І на завершення розмови

Ми скажемо іще одне:

Кохання і життя – це так чудово!

Кохання і життя – це головне!

Вед. І ми бажаємо всім вам, щоб ви у своєму житті зустріли чисте і світле кохання, яке б окрилювало вас і надихало.

Звучить пісня про кохання, на сцену виходять усі учасники свята