СЦЕНАРІЙ ДО СВЯТА

Мова – це талісман людини й нації

(літературна вітальня до дня рідної мови)

(Учитель читає вірш В. Баранова «До українців»)

Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,

Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці:

Де той рік, де той місяць,

Той проклятий тиждень і день,

Коли ми, українці, забули, що ми – українці?

І що в нас є душа, повна власних чеснот і щедрот,

І що є у нас дума, яка  ще  од Байди нам в’ється,

І що ми на Вкраїні – таки український народ,

А не просто населення, як це у звітах дається.

І що хліб наш – у пісні, а не у барилах вина.

І що щедрість – в серцях,

А не лиш у крамничних вітринах.

І що є у нас мова, і що українська вона,

Без якої наш край – територія, а не Вкраїна…

Учитель. За рішенням ЮНЕСКО 21 лютого всі народи Землі відзначають Міжнародний день рідної мови. І кожен громадянин будь-якої країни відчуває свою причетність до свого народу, своєї мови. За приблизними підрахунками, на земній кулі сьогодні послуговуються 3000 мов. Це великий скарб, який треба шанувати, берегти й розумно збагачувати. Рідна мова – це мова батька, мами, це мова народу.

(Учень читає вірш Л. Бойко «Рідна мова»)

У кожної квіточки інша краса.

Свій голос в малої пташини.

У кожної мови – вселенська душа,

Бо слово від бога в людини.

У кожної пісні є гарні слова,

У кожної мови – перлини.

І кажуть, що хліб – усьому голова,

Що мова – то розум людини.

А рідна живою рікою струмить,

Зеленим барвіночком в’ється.

Від рідної мови і серце щемить,

Коли вона пташкою б’ється.

Я нею радію, журюсь і мовчу,

Викреслюю іскру думками.

Запалюю нею у церкві свічу,

Молитву шепочу за маму,

За те, що ненависті в серці нема,

Що день починається знову,

За те, шо лишилась собою сама,

За рідну, незраджену мову.

Учитель.Тарас Шевченко писав: «Ну що б, здавалося, слова… Слова та голос – більш нічого. А серце б’ється – ожива, як їх почує!» Ці чудові рядки стосуються кожної людини, яка дбає про рідну мову. Отже, поговоримо про нашу рідну українську мову, її минуле й сьогодення.

(Виходить перша група учнів)

1.       Наша мовнатрадиція бере свій початок від далеких докняжих часів. Її розвитку не могли зашкодити ні міжусобиці князів, ні феодальна роздробленість, ні багатовікове монголо-татарське нашестя. Ознаки української мови фіксуються в пам’ятках, датованих XI століттям, а джерелом є праслов’янська мова.

2.       Горіли літописи, святі книги, храми, але слово залишалося незнищеним. Воно наче чекало великої пори, що згодом настала в XVI – XVII століттях.

3.       Розпочався досі нечуваний і небачений освітньо-культурний рух. Створюються народні братства. Слово стало демократичним і непоборним, як республіка Запорозька Січ, і прекрасним, як козацьке бароко.

4.       Виникають друкарні, видають навчальні посібники, наукові трактати, літературні й публіцистичні твори. У другій половині XVII століття по всій Україні налічують 24 друкарні.

5.       Свобода слова була невід’ємним правом людини, як і право на життя. Українському слову, охрещеному мечем і вогнем, здавалося, не страшні були ніякі тернисті шляхи попереду. Якщо Богдан Хмельницький був батьком нації, то її матір’ю була мова.

6.       1798 рік. «Енеїда» Івана Котляревського засвідчила, що жива українська мова має право на літературне існування.

Будеш, батьку, панувати,

Доки живуть люди,

Доки сонце в небі сяє,

Тебе не забудуть – так оцінив Тарас Шевченко творчість Івана Котляревського, родоначальника української мови.

7.       Справжньою перлиною української драматургії була й залишається п’єса Івана Котляревського «Наталка Полтавка».

Поганить нашу мову Возний,

Краса, коли Наталка мовить.

Нехай прислухається кожний

І висновки для себе зробить.

(Інсценування уривка з п’єси І. Котляревського «Наталка Полтавка»)

(Виходить друга група учнів)

1.       1840 рік. Саме тоді вперше було видано «Кобзар» Т. Г. Шевченко, який проголосив :

…Возвеличу малих отих рабів німих,

Я на сторожі коло них поставлю слово!

2.       Цю дату вважають доленосною: відтоді нова українська літературна мова стала на важкий, але плідний шлях свого розвитку.

3.       Як довго ждали ми своєї волі слова,

І ось воно співа, бринить,

Бринить – співає наша мова.

Чарує, тішить і п’янить.

4.       Як довго ждали ми…

Уклін чолом народу,

Що рідну мову нам зберіг,

Зберіг  в таку страшну негоду,

Коли він сам стоять не міг.

5.       Українська мова на рідній землі витерпіла страшні лихоліття, тортури, пережила утиски, заборони, про що свідчить скорботний календар української мови.

1720 рік – російський цар Петро І заборонив друкувати книги українською мовою.

6.       1769 рік – видано розпорядження російської церкви про вилучення в населення України українських букварів та українських текстів із церковних книг.

7.       1775 рік – закрито українські недільні школи, безкоштовно організовані видатними діячами української культури. Зруйновано Запорізьку Січ і закрито українські школи при полкових козацьких канцеляріях.

8.       1863 рік – указ міністра Валуєва про заборону видання книжок українською мовою.

9.       1876 рік – указ царя Олександра ІІ про заборону друкування нот українських пісень. 1884 рік – закрито всі українські театри.

10.   1908 рік – уся культурна й освітня діяльність в Україні визнана царським урядом  Росії шкідливою, «могущейвызватьпоследствия, угрожающиеспокойствию ибезопасности Российскойимперии».

11.   1914 рік – російський цар Микола ІІ ліквідує українську пресу. 1983 рік – видано постанову про посилене вивчення російської мови в школах.

12.   1989 рік – видано постанову, яка закріплювала в Україні російську мову як офіційну, загальнодержавну, чим українську мову було відсунуто на третій план.

 13. Але в найважчі моменти української історії з’являлися особистості, які рятували націю від остаточного знищення. Тих, хто зберіг рідну мову в страшні часи лихоліть , було набагато більше , ніж  тих, які своєю байдужістю мовчки відправляли її у вічне небуття.

 14. На захист рідного слова поставали Іван Франко , Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Борис Грінченко, Олександр Олесь. А яка соковита українська мова звучить у повісті Івана Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я»

(Інсценування уривка з повісті І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я»)

Учитель. Втрата народом мови – це найвища трагедія . Народна мудрість каже : « Вмирає мова- вмирає народ».Кожен народ світу гордий з того , що він має волю,  свою державу , свою мову. А наша мова – українська.Отже, що ж ми цінуємо в нашій мові? На це та інші запитання нам дадуть відповіді наші учні .Перше питання : «Чи вважаєте ви українську мову великою?»

(Виходить третя група учнів)

1.       Я пишаюся українською мовою, бо це моя рідна мова. Вона посідає друге місце за своєю красою та мелодійністю між іншими мовами світу.

2.       Українська мова належить до найпоширеніших мов на планеті й посідає 17 місце за кількістю тих, хто розмовляє нею. А це понад 50 мільйонів людей.

3.       Українською мовою послуговуються українці в Польщі, Чехії, Словаччині, Румунії, Сербії, Хорватії, Угорщині, США, Канаді, країнах Латинської Америки, Австрії.

4.       У Європі це одна з шести демографічно контурних мов. Словниковий склад  сучасної української мови налічує близько 135 тисяч слів.

5.       Я вважаю  українську мову найкращою. Часом мені здається, що я люблю нашу мову не за всі її якості , а тільки за те, що вона рідна. Коли я зустрічаю людей, які розмовляють українською , мені стає дуже приємно, що вони не забули рідну мову й спілкуються нею.

6.       На мою думку, кожен народ повинен розмовляти державною мовою. Не треба забувати, що ми українці! А наша мова така співуча й гарна. На жаль , і в нашому місті , і в нашій школі не всі розмовляють нею. Мову необхідно цінувати та шанувати , бо країна до тих пір багата духовно, доки живе мова. А мова – це найдорожчий скарб народу. Його треба берегти, бо доки є цей скарб, доти є й нація.

Учитель. А чи можна якоюсь мовою написати невеличке оповідання чи вірш, у яких усі слова починались би з однакової літери? За інші мови я не знаю, а от українською можна. Вірш називається «Самотній  сад», і всі слова починаються на букву «С».

Сипле, стелить сад самотній 

Сірий смуток – срібний сніг,

Сумно стогне сонний струмінь,

Серце слуха скорбний сміх.

Серед саду страх сіріє,

Сад солодкий спокій снить,

Сонно сиплються сніжинки,

Струмінь стомлено сичить .

Стихли  струни, стихли співи,

Срібні співи серенад ,

Срібно стеляться сніжинки-

Спить самотній сад.

Учитель.Друге питання таке: « Яку мову ти вважаєш для себе рідною? Чому?»

(Виходить четверта група)

1.       Рідною мовою нашої нації є українська. Я невід’ємна частина народу, тому моя рідна мова – українська! Чому я пишаюся українською мовою? Бо це мова моєї Батьківщини, тієї країни, у якій я народився й живу. Немає й не може бути суспільства без мови. Українська мова з’єднує людей  через океани . Українці , які проживають в інших країнах, пишаються тим, що їхня рідна мова українська.

2.       Я  пишаюся українською мовою, тому що живу в Україні . Це моя рідна мова. Як справжня українка, я прагну спілкуватися рідною мовою, проявляючи таким чином повагу до своєї країни. Але для того щоб знати мову, треба вивчати її дуже ретельно , багато читати  й спілкуватися рідною мовою. Якщо ми будемо говорити рідною мовою, то нас будуть поважати в інших країнах. Мені здається, що нам усім варто замислитися над цим.

3.       Я люблю рідну мову тому, що це душа народу, його культура, духовна спадщина багатьох поколінь.

Мово рідна, слово рідне,

Хто вас забуває,

Той у грудях не серденько,

Тілько камінь має!

Як же мову ту забути?

Котрою учила

Нас всіх ненька говорити,

Ненька наша мила?!

Ой шануйте, поважайте

Свою рідну мову

І учіться розмовляти

Своїм рідним словом!

Учитель.Останнє питання : « Чи повинен ти знати українську мову? Чому?»

(Виходить п’ята група учнів)

1.       «Навіщо потрібно вивчати українську мову?» - таке питання можна почути сьогодні. Я вважаю, що українська мова – це мова майбутнього. Я пам’ятаю про те , що «чим краще ми опануємо мову, тим досконалішим стає наше мислення , бо мова й мислення нероздільні».

2.        А я вивчаю українську мову, бо переконана, що людина яка добре володіє мовою , має потужний засіб для впливу на інших людей і для досягнення поставленої мети .

3.       Я пишаюся українською мовою й вивчаю її, бо впевнений, що настане той день, коли цією мовою будуть розмовляти всі українці . Фінляндія теж не відразу перейшла до фінської мови після звільнення від влади Росії, а в Угорщині тривалий час розмовляли австрійською. Усе це справа часу.

4.       Я пишаюся нашою мовою й вивчаю її, тому що вона дуже давня. Мені здається, що наша мова така ж давня, як і найдавніші мешканці Землі – динозаври. Незважаючи на те, що це були сильні могутні істоти , вони безслідно зникли. Так і наша мова, якщо її не шанувати, не вивчати, не розмовляти нею, може безслідно зникнути. Тому шануймо й вивчаймо рідну українську мову.

5.        Я за одну державну мову.

Не треба рвати Україну.

З’єднаймо душі і серця

За рідну мову, за єдину

Постіймо, браття, до кінця.

Бо нам нема чого ділити

У ріднім батьківськім краю.

Тож треба в мирі й дружбі жити,

І я завжди на цім стою.

У нас така земля чудова,

І все на цій землі своє.

Одна державна рідна мова

В країні нашій також є.

І нам не треба інша мова,

Ми – українці на землі.

Це наша суть, це наше слово,

Й здобутки наші чималі.

Насильства більше нам не треба.

Голодомор у нас вже був.

Та манна, що летіла з неба…

Народе мій, чи ж ти забув?

Учитель.Мова – показник культури народу. Недарма кажуть: «Заговори, щоб я тебе побачив». Але , на жаль, сьогодні не всі люди досконало знають рідну мову. Причиною є використання «суржика». Прослухайте, будь ласка , гумореску Павла Глазового «Дамочка – кияночка».

Дамочка – кияночка

До книгарні дамочка

Увійшла з дитям:

-          Купи, мама , книжечку,

Воно на, вон та!

Мама здивувалася:

-          Книжечку ти хошь?

Ето на украинском.

Что ти в немпоймешь ?

Книжки , моя деточка,

Надопонимать,

А на етойможноведь,

И язик сломать!

Згодом мама з донькою

В булочну зайшла:

-          Купи , мама, хлебушек,-

Мовила мала.

Мама не сказала їй:

Хлебушка ти хошь?

Ето же украинский

Он ведьнехорош!

Ні, тривоги в дамочки

У душі нема,

Що дитя об хлебушек

Язика злама!...

Сценка «На базарі»

У неділю на базарі
два куми зустрілись,

Один живе у райцентрі,

Другий у селі десь.

-          Як там справи, куме Йване?

-          Та хай йому трясця!

-          А що ж таке?

-          Та недавно купив зубну пасту.

Воно ж тепер тільки й знають,

Що все рекламують:

Чистіть зуби цим «Колгейтом»

І як у бобра будуть!

То я дурний, і почистив,

І не забарилось:

Як у бобра, всього  лиш  два

Спереду лишилось.

Учитель.Любов до рідного слова знайшла своє відтворення і в народній творчості. Здавна люди вважали , що влучні народні прислів’я та приказки завжди виховували людину. Проведемо гру «Продовжим прислів’я»

(Проведення гри, конкурсів)

(Виходить група учнів)

1.       Мово рідна!

Мово моя найрідніша й велика,

Є в тобі все: і багатство , й краса.

Хто втрачає тебе, той  людина безлика,

Як пожухла трава , де не грає роса.

2.       Мово моя українська, чарівна,

Ми з тобою – народ! І йдемо до мети.

Краща за кращих у світі неначе царівна!

Ти живи у віках, понад світом лети!

3.       Ми з тобою – держава! Й звемось – Україна!

Мову треба як прапор над цвітом нести.

Бо ж без мови загине держава Україна.

Просто будем населенням в світі іти…

4.       Мово! Пресвятая Богородице мого народу! З чорнозему, з любистку , м’яти, рясту, євшан-зілля, з роси, з дніпровської води, від зорі і місяця народжена.

5.       Мово! Мудра Берегине , що не давала погаснути зеленому вогнищу роду нашого й тримала народ на небесному олімпі волелюбності , слави й гордого духу .

6.       Мово! Велична молитва наша у своїй нероздільній трійці, що є ти і Любов, і Віра, і Надія!

Мово!

Усі разом: Прости! Воскресни! Повернися!

Учитель.Ось і завершується наше свято. Сподіваюся, що на все життя , залишиться з кожним із вас велика любов до своєї рідної мови- державної мови нашої країни. Тож ніколи не зрадьте ту землю , де жили наші предки, де живемо тепер ми. Дякую усім , хто брав участь у нашому святі й допоміг зробити його таким змістовним , веселим і цікавим.